Історія святкування Нового року




 

 

На Русі до кінця 10 століття новий рік починався в дні, близькі до весняного рівнодення, і рахунок років вели за минулими сезонами. Коли в 988 – 989 роках російські прийняли християнство, з ним прийшли візантійське літочислення і юліанський календар, і рік розділили на 12 місяців. Початком нового літочислення вважали 1 березня. У 1492 році Іоанн III, в народі не тільки Васильович, але і Грозний, своїм указом усунув початок нового року на 1 вересня – День Симеона летопроводца або Семенов день, коли належало платити оброк і скаржникам бути в Москву.

У царських палатах влаштовувався святковий бенкет, до столу пропонувалися «Заїц сковороднем, Заїц в ріпі, Заїц ропні». У соборах московського Кремля проходили святкові служби та хресний хід з патріархом і царем. Іноземні посли підносили заморські дари. Відзначилися підданих шанували чинами і нагородами, грошима і собольими шубами, золотими і срібними кубками, сипали в натовп дрібниця. Багаті роздавали по притулкам милостиню або посилали їжу і одяг. Так жили-не тужили з першого вересня до першого вересня цілих 206 років.

Під кінець грудня 1699 року за барабанний бій глашатаї оголосили москвичам царський Петров указ «за прикладом усіх християнських народів» вважати початок нового століття по-новому обчисленню, в документах дозволялося писати дві дати – від Створення світу і від Різдва Христового. Решта світу жив за календарем, введеному в 1582 році Папою Григорієм XIII. Православна Церква, однак, продовжувала жити за юліанським календарем, для почину цар Петро обмежився тільки переходом на січневе новоліття. І лише в 1728 році Петро I видав указ «Про реформу календаря в Росії». Але святкування Нового року вже йшло по-Петровському «учинити деякі прикраси від древ і гілок соснових і мозжевелових».

Коли з’явилася на Русі перша ялинка, точно не відомо, є припущення, що звичай був ввезений в Росію нареченою Миколи I прусської принцесою Шарлоттою майбутньою імператрицею Олександрою Федорівною. За іншими свідченнями, першу ялинку в Петербурзі в своє Різдво поставили в 40-ті роки ХІХ століття німецькі іммігранти, пухнасту красуню «автоматично» залишили на святкування Нового року. Ялинки, прикрашені ліхтариками і іграшками, цукерками, фруктами і горіхами, ставилися тільки для дітей. Перша публічна ялинка, за свідченням сучасників, була встановлена ​​в 1852 році на Екатерінгофского вокзалі Петербурга.

Після Жовтневої революції 1917 року уряд країни рад реформував календар, адже більшість цивілізованих країн вже 335 років жило за григоріанським календарем, а Росія – за юліанським і не визнавала іншого. 24 січня 1918 Рада Народних Комісарів прийняла «Декрет про введення в Російській республіці західноєвропейського календаря». У ньому говорилося: «… Перший день після 31 січня цього року рахувати не 1-м лютим, а 14 лютого, другий день – вважати 15-м і т. Д.». Різдво з 25 грудня перейшло на 7 січня, переїхав і новорічне свято, від року отщіпнулі дві повновагих тижні.

Планова боротьба з релігією, розпочата в 1925 році, оголосила війну православним святами. Остаточна пролетарська скасування Різдва трапилася в 1929 році, скасовувалася і ялинка, яка отримала клеймо «попівського» звичаю. Події в країні не дуже сприяли радості, але іноді хотілося свята, першим не витримав партійний діяч Постишев, на кінець 1935 року опублікував в газеті “Правда” заклик: «Давайте, організуємо до Нового року дітям гарну ялинку!». 31 грудня 1935 року ялинка знову увійшла в будинку наших співвітчизників і стала символом «радісного і щасливого дитинства в нашій країні», і з насолодою новорічного свята.